Вітаю Вас, Гість

Солдат війну не вибирає

Афганістан… Він увійшов якщо не в кожне серце, то в кожне місто, далеке село. І хоча відлунала мідь військових оркестрів, відшуміла на південному кордоні радість зустрічі воїнів-інтернаціоналістів, які поверталися додому, його Вічний вогонь пломеніє для нас і сьогодні. І палатиме завжди… відблиск цього вогню на обличчях тих, хто обпалений жорстокою війною, сьогодні живе мирним життям, він – в їхніх справах. Його відблиск – в нашій пам’яті про земляків, які, пішовши воювати хлопчиками , не повернуться більше ніколи…
   У цій війні загинуло близько 15 тисяч солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Серед загиблих – 223 наших земляків-харків’ян.
    Після Другої світової війни було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами.  З нашого села в Афганістані служили:
Стеценко Василь Федорович;
Рудий Василь Іванович.
  Давайте ж і ми будемо пам’ятати ветеранів і виявляти розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває досі. У спогадах, у думках.
   І поки на Землі існують «гарячі» точки і порушується біблійна заповідь «Не вбивай», ми не повинні заспокоюватись. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.
   Вічна пам’ять тим, хто згорів у афганському пеклі. Будьмо ж довіку в боргу перед ними, перед їхніми спопелілими мріями, перед їхніми батьками, котрі рвуться в небо за журливим трикутником афганських журавлів.